Проба пера

     Життя осіннього листочка було безтурботне і легке. Вітер легенько його колихав, а дощ омивав.

     Так продовжувалось доти, поки не почались сильні вітри. Подув дужий вітер і листочок злетів. Він пролетів будинок Петрика, Василька, Іванка та Андрійка, але впав на подвір'я Марійки. Вона побачила, як листочок падав і вирішила його зберегти. Дівчинка залишила листок у себе, поставила його у стару книгу на горищі.

     Так і продовжувалось життя подорожуючого листочка.

Козій Інна, 6-Б кл.

     Був собі малесенький листочок, сумно йому було, адже в нього не було друзів. Цілими днями він дивився вниз, як граються дітлахи, і мріяв всього лише про нові знайомства і друзів.

     Настала осінь... Почався сильний вітер, дощ.

Одного вітряного дня листочка зірвало з дерева. І він відправився в осінню подорож. Вітер відніс його високо-високо в небо, де він зустрів ластівку. Каже він їй:

-Привіт! Що ти за пташка?

-Привіт! Я ластівочка, - відповіла вона йому.

-А куди ти летиш?

- В теплі краї.

-Теплі краї? А де це? І чому ти туди летиш, тобі  тут погано?

- Це дуже далеко звідси. Я мушу туди летіти, щоб не замерзнути взимку.

- Зрозуміло. Бувай, приємно було познайомитись!

- Бувай!

     Після цього листочок побачив ще дуже багато нового і знайшов ще декількох друзів.

Закінчився вітер і наш герой впав на землю, де зустрів таких же листочків, як він. Всю зиму вони розповідали один одному цікаві пригоди, які траплялися з ними під час подорожей.                            

Колотило Юліана, 6-Б кл.

     На вулиці був сильний вітер, він нахиляв дерева до землі та ламав гілки. Під його силою з рослин злітали листочки  та опадами додолу. Проте коли вітер вщух, на дереві залишився лише один листочок. Один осінній буковий листочок. Він був яскраво-помаранчевого кольору. Симетричний, яскравий – він приваблював погляди перехожих, і кожен підносив очі вгору, щоб подивитися на єдиний листок на дереві. Але все колись закінчується. 

     Одного дня легенький вітерець дмухнув на гілочку з листочком і той полетів додолу. Мабуть, він  впав би в калюжу під деревом, його затоптали би брудними ногами люди, навіть не глянувши, або його сховало під собою осіннє болото. Але вітер мав свої плани. Він підхопив листочок біля самої землі та поніс вверх. Понад будинками, понад парками та лісами. Осінній листок дивився на світ з висоти пташиного польоту. Ось там є красивий місток через річку, біля якого ростуть клени. Трохи далі – дитяча школа, діти якраз вийшли на перерву та скупчилися біля старенької вільхи, у вітті якої застряг їх повітряний змій. Буковий листочок згадав, що якось бачив дівчинку, яка несла в руках гербарій з листочків вільхи, і ті розповідали побратимам, як весело їм живеться в шкільній колекції. Вітер ніс листочка далі, показуючи університет та доріжку в ньому, вздовж якої розкинулися золоті берізки. Навіть дивно, як у них ще залишилося листя? Буковий листочок голосно прошарудів їм, вітаючись, і віття дерев колихнулося у відповідь. Здається, саме під цими рослинами так любили гаяти час студенти навесні. Вітер поніс листочок далі, відкриваючи все нові та нові краєвиди. Від показав йому сусідні міста, ріки та ліси. Він дав йому можливість побачити всіх своїх родичів, перед тим, як повернутися додому. Листок побачився з усіма: з горіхами, з каштанами, з горобиною та ще багато з ким. Вітер повернув його в рідне місто до рідного бука, який сиротливо дивився в небо. Він привітно колихнув своїми гілками назустріч листочку, із задоволенням звільнивши місце біля свого коріння.

     Ця подорож назавжди запам'ятається йому, завжди залишиться в душі. А можливо, колись навіть він поділиться своїми спогадами з кимось, хто знайде його та забере додому. З тим, хто підбере звичайний осінній листочок, побачивши в ньому щось незвичайне.

Трефаненко Оксана, 6-Б кл.

     Був теплий осінній день. Дерева були одягнуті у шати золотої осені. Жовте й червоне листя неспішно падало на землю, як раптом здійнявся вітер і поніс жовтий листочок вдалину. Довго летів він, аж раптом зупинився на портфелі школяра, який вертався зі своїм товаришем додому. Друзі спілкувалися про повітряні кулі. Звичайно, почувши цю історію, листочок захотів побачити повітряну кулю. Летів він вгору, аж раптом побачить, що біля нього щось літає. З розповідей друзів він зрозумів, що це і є  повітряна куля. Вона була дуже велика і красива. Листочок залетів всередину кулі, йому було все цікаво і незвично. Перебуваючи всередині, він милувався гарними краєвидами. Листочок згадав свою домівку і захотів повернутись назад. Це була незабутня подорож осіннього листочка!

Сарнавська Каріна, 6-Б кл.

     Одного осіннього дня кленовий листочок задумався: «Невже скоро і я буду подорожувати світом, як мої брати і сестри?» Із сусіднього дерева відізвалися: «Звісно ж, але головне, щоб вітер поніс тебе на своїх крилах далеко, а не залишив тебе у чужому місці». «Ось цього я й боюся», - відповів кленовий листочок. Ось тут здійнявся сильний вітер й підхопив  майже всю кленову сім'ю. Він поніс їх далеко-далеко й показав більшу частину України та залишив їх в Чернівцях. В місті кленову сім'ю на екскурсію повів Чернівецький вітер. Розпочали вони огляд з театру Ольги Кобилянської. Далі вони поїхали до Чернівецької ратуші послухати пісню «Марічка» та поглянути на фонтани на Центральній площі. Тут вони зупинились відпочити і знайшли собі нових друзів. У Чернівцях кленовій сім'ї дуже сподобалося.

Михайлюк Богданна, 6-Б кл.

     Далеко за містом росло собі деревце. Це була яблуня, про неï гарно піклувалися й доглядали ïï. Однієï весни на ній виріс дуже гарний листочок. Він все літо грався з яблунею та веселився. Настала осінь, сумно було листочку прощатися з   яблунею. Але це було неминуче. Впав листочок на землю і довго лежав. Та потім його побачив вітер, підняв і поніс вгору. Потрапив листочок до маленького хлопчика. Шкода йому стало листочка, підняв із землі, поніс його додому на згадку про осінь і яблуню...

Пістружак Олександр, 6-Б кл.

     Якось одного осіннього дня з простим кленовим листочком сталася пригода.

     Все почалося зранку, повівав легенький вітерець, листочок розмовляв зі своїми друзями. Та ось дмухнув вітер сильніше, і листочок впав туди, де він ще ніколи не був.  Прокинувся він на м'якій вогкій землі. Він побачив новий світ, де все було таким великим та незвичайним. Та раптом він відчув, що його хтось підіймає, алей хтось був не один, а їх було декілька. Вони понесли листочка до горба, де залишили лежати. Ці шестилапі створіння називалися мурашками. Листочок полежав на горбі, доки не опинився у чомусь гострому. Це був дзьоб пташки. Вона летіла до свого гнізда. Тут листочок познайомився з пташенятами і довго ще товаришував з ними.

     Пройшло два місяці. Осінь вже закінчувалася, наближалася зима, всюди було дуже холодно. Пішов дощ. Листочка вимило водою з гнізда. Падав він недовго, краплини підбивали його вниз. Упав він у струмок, який потім перейшов у річку. Викинула вода листочок на берег. І ось лежить він під снігом і потрохи засинає міцним сном.

Баб’юк Андрій, 6-Б кл.